Вітряні бурі

 Червоні бурі

Коричневого (або жовтого) та червоного кольору пилові бурі – це типово пустельні кольори, хоч i поширюються теж на тисячі кілометрів. Причому з пилюкою переноситься i дрібнозернистий пісок. Саме з цього пилу i піску потім утворюється порода  л е с  (нім. loss – жовтозем), яка має значне поширення в Центральній Азії, на Півдні Європи (в тому числі i на великих територіях України), в Китаї та в інших частинах Євразії, а також в Америці, Африці i Австралії. Пилюка із Сахари заноситься в Європу i випадає з дощем i снігом, фарбуючи їх у червоний i коричневий кольори. Під час пасатних вітрів вона переноситься через Атлантичний океан – аж до Антiльських островів, тобто на відстань до 4 500 км.

Чорні бурі

Чорні бурі – це результат вітрової ерозії (дефляції) чорноземів i каштанових ґрунтів. В 1960 р. під час пилової бурі чорна пилюка в районі Одеси була зафіксована на висоті 2 400 м, а перенесена вона була на тисячі кілометрів. В Середній Азії пил підіймається до 3 км навіть при вітрі 5 км/сек. Пилинки осідають на льодовики, що знаходяться на висоті до 5 км.

Жовті бурі

Білого (або сіруватого) кольору бурі виникають від перенесення головним чином гіпсу i солі (галіту). Вони бувають рідко – тоді, коли видуваються солончаки або сіль з околиць солоних озер i лагун.

Пилові бурі в різних пустелях мають свої назви: в Сахарі “самум”, в Каракумах – “афганець” (дмуть з Афганістану), в Аравії – “хамсин”,  в Судані – “герматанг” i т.д.