Вітряні бурі

 Червоні бурі

Коричневого (або жовтого) та червоного кольору пилові бурі – це типово пустельні кольори, хоч i поширюються теж на тисячі кілометрів. Причому з пилюкою переноситься i дрібнозернистий пісок. Саме з цього пилу i піску потім утворюється порода  л е с  (нім. loss – жовтозем), яка має значне поширення в Центральній Азії, на Півдні Європи (в тому числі i на великих територіях України), в Китаї та в інших частинах Євразії, а також в Америці, Африці i Австралії. Пилюка із Сахари заноситься в Європу i випадає з дощем i снігом, фарбуючи їх у червоний i коричневий кольори. Під час пасатних вітрів вона переноситься через Атлантичний океан – аж до Антiльських островів, тобто на відстань до 4 500 км.

Чорні бурі

Чорні бурі – це результат вітрової ерозії (дефляції) чорноземів i каштанових ґрунтів. В 1960 р. під час пилової бурі чорна пилюка в районі Одеси була зафіксована на висоті 2 400 м, а перенесена вона була на тисячі кілометрів. В Середній Азії пил підіймається до 3 км навіть при вітрі 5 км/сек. Пилинки осідають на льодовики, що знаходяться на висоті до 5 км.

Жовті бурі

Білого (або сіруватого) кольору бурі виникають від перенесення головним чином гіпсу i солі (галіту). Вони бувають рідко – тоді, коли видуваються солончаки або сіль з околиць солоних озер i лагун.

Пилові бурі в різних пустелях мають свої назви: в Сахарі “самум”, в Каракумах – “афганець” (дмуть з Афганістану), в Аравії – “хамсин”,  в Судані – “герматанг” i т.д.

Перенесення вітром уламкового матеріалу

Перенесення уламків різного розміру може відбуватись на різних рівнях: по поверхні землі перекатом і з пiдскоком, низько над землею, на значній висоті. Все залежить від сили вітру, величини уламків i їх форми. Звичайно ж, пiсчанi i пилуваті частини переносяться навіть не сильним вітром. Але під час сильних вітрів i ураганів пісок над пустелями несеться низькою щільною хмарою, яка ніби килимом сунеться над землею. В цей час i відбувається переміщення барханів, дюн i пiсчаних гряд. Дослідники встановили, що піски Каракумів були перенесені за багато років на 500-800 км від їх початкового місця нагромадження. В Сахарі вітри нагромадили пісок переважно в низинах i тому ним зайнято лише 1/6 площі пустелі. Вся інша територія цієї пустелі – плоскі рівнини, на поверхні яких гамади розсипи каменів або щебеню, гальки i гравію. Проте i вони, коли швидкість вітру досягає 60 км/год., легко переносяться по пустелі, ніби підплигуючи. Пісок у цей час несеться переважно на висоті до 2 м, не даючи людині ні дихати, ні дивитись, нещадно, ніби дробом, б'ючи по відкритих частинах тіла. Саме в цей час i відбувається коразія міцних гірських порід. Щоб уявити собі частоту сильних вітрів i роботу вітру у пустелях відзначимо, що тільки за п'ять років наукових спостережень (1951-1955 рр.) в Середній Азії пронеслось 3882 пилові бурі! В залежності від кольору пилуватих частинок, що переносяться, їх поділяють на чорні, жовті, червоні та білі.

Коразія

Коразія – це механічна обробка скельних порід піщаними частинками, які в пустелях можуть переноситися зі швидкістю 60 км за годину i на зразок піщаного струменя шліфують поверхню порід. Так як основна маса піску переноситься на висоті 1-2 м – камінь обточується більше внизу. В результаті цього при зміні напрямку вітрів утворюються грибовидні або схожі на стовпи та обеліски форми. 

Особливо цікавими є ті, що утворюються при взаємодії процесів фізичного вивітрювання, дефляції i коразії та ще й з різним напрямком вітрів. При перевазі вітрів з одного боку в скелях утворюються невеликі печери, ніші, “вікна”, котлоподібні та інші форми. Окремі камені можуть набувати форм багатогранників, іноді з гострими ребрами.

При стійких i тривалих напрямках вітрів на поверхні глинистих порід при дії коразії і дефляції утворюються довгі борозни або жолоби, що мають глибину від десятків сантиметрів до кількох метрів. Їх називають ярдангами.  Термін пішов від двох тюркських слів “яр” і “данг”, які у перекладі означають “урвистий (або крутий) горб”. Китайською мовою це слово перекладається як “борозна”.

Ярданги в Єгипті

Вивітрювання порід

Після винесення вітром пухкого матеріалу під впливом пекучого Сонця i холодних ночей посилюється фізичне вивітрювання порід. Так відбувається протягом тисячоліть. В результаті утворюються різноманітні, часом химерні форми скель, а на рівнинній поверхні нагромадження каміння i щебінь, тобто уламки порід, які вітер не міг перенести в інше місце. 

Ці камені мають сліди обточування, так як цей процес іде нерозривно з видуванням. Тому поділ цих процесів на самостійні умовний, в залежності від переваги одного над іншим. В кінцевому результаті можна спостерігати в скелях ніші видування, карнизи, виступи. Коли вітер видуває з вертикальних тріщин зруйновані фізичним вивітрюванням породи – утворюються цікаві форми у вигляді башт, колон, обелісків. А коли видуваються з скель нещільні шари порід, тобто йде  вибiркова дефляцiя – утворюється своєрідне чергування  карнизiв i нiш.  Здалеку такі скелі нагадують зруйновані багатоповерхові будинки з "вікнами" i "перекриттями".

Академік В.О.Обручов відкрив у 1906 р. в Китайській Джунгарiї біля підніжжя гірського масиву Кара-арат (на межі зі Східним Казахстаном) ціле "еолове місто" з чудернацькими спорудами i фігурами, що утворились в результаті дефляцiйних процесів i коразії. Вчений їх так i назвав: "Замок хана", "Кругла башта", "Пам'ятник", "Башта Чаклунка", "Наковальня", "Сфінкс", "Птах". "Можна було подумати, - писав В.О.Обручов, - що ми попали у руїни якогось давнього міста. Ми їхали ніби вулицями повз масивних споруд азіатського типу, з карнизами i колонами, але без вікон." Подібні форми спостерігаються по схилах усіх хребтів, що оточують пустиню Такла-Макан.